Проповідь Святого Антонія, або Паньонкська юшка

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 « Нехай благословенний буде Предвічний Бог,
бо оце риби – сестрички мої маленькі –
краще честь йому віддають, ніж люди безвірні;
ці сотворіння нерозумні краще слухають слова Божого,
ніж люди, які вперто перебувають у своїх блудах».

[Слова Св. Антонія Падуанського в італійському місті Ріміні.]

 Проповідь Святого Антонія, або Паньонкська юшка.

 Бюрократ міг би шукати зачіпки, бо наша мандрівка до озерно-лісового краю з величавою назвою Волинь не була надто заорганізованою. Придертися було до чого, бо все почалося від цілком невиправданих вагань: їдемо – не їдемо? Ця не властива Нашому Клубу невизначеність отримала своє продовження у дводенно-поступовому доїжджанні до місця призначення. Метою подорожі цього разу була маленька, але зразкова Оаза української господарності й любові до рідної землі та природи зі скромною (але якою ж трудолюбивою!) назвою ЖУКІВКА.

Волинь, як відомо, край із давніми і навіть легендарними історичними традиціями державності. Його (ще до приходу в 6 ст. християн-готів) місцеве населення у 4 ст. охрестило: Держава Валінана. Однак, пам’ятки як історичні, так і доісторичні, ми оминали. Ніхто не загострив нашої уваги на тому факті, що відгалуження від шляху вправо вело до найпотужнішої фортифікації Землі Української – Луцького замку Любарта, а через Литовеж (вежу литвинів) ми проскочили навіть не усвідомивши, що колись (ще до поєднання внаслідок Люблінської унії українських земель у Королівство Річ Посполита – потужну Федерацію кількох народів) – це був форпост Великого Князівства Литовського, Руського і Жямайтійського.

Усім цим історичним подіям ми і так не приділили б належної уваги, бо колія провадила кортеж леополійських авт – і вже не вперше! – в Країну Чистої Води. Звичайно ж, у таку подорож зважилися спрямувати свої стопи лише ті Леополійці та Леополійки, які по-справжньому люблять воду та її мешканців. Хоч найвидатнішому (і не лише серед ротарійців) апологетові “Чистої води” Олесю Гайовишину взяти участь у акції вихідного дня завадили службові обов’язки й непомірна активність у засмічуванні Арени «Львів», фанзон і вулиць нашого рідного міста німецько-португальськими уболівальниками, присутність Президента-електа кожен із нас відчував не лише віртуально, але майже фізично. Тому рапортуємо: смітити не наважувалися, чистою водичкою натішилися!

Вдумливе керівництво акцією традиційно взяв на себе Наш Президент, але серцем для 25-осібної “Сім’ї-компанії Леополіс” на час відкриття Євро-2012 та його перших трьох днів була Ніна – «покірна овечка» за гороскопом, але «справжня пані», чи то пак Богиня (як це ім’я перекладається з шумерської). Додам, що ще й засновником Ассирійського царства та його столиці Ніневії був цар Нінос. Мотором і пан-батьком нашого «Свята спорту і спирту» став коханий чоловік Ніни і наш невтомний друг Юрко Жук. Кількість віншувань і тостів, які Жуки собі заслужили, мабуть, ще довго залишатиметься рекордною в історії РК «Львів-Леополіс».

Волинь – це не лише історія, ліси й озера, але й справжня феєрія чистоти і незайманої природи. Що найбільшим озером України є Світязь – знає кожен ще зі шкільної лавки. А що озеро Пісочне ідеально відповідає своїй назві – ми переконалися, обігнувши його всією чесною компанією, нагулюючи в суботу ідеально-піщаним узбережжям передобідній апетит. Стаєрську дистанцію в 10 км мужньо здолали всі, включаючи наймолодшого Леополійчика Миколку Ґаука, який (правда) на останньому кілометрі задрімав у свому кріслі на батьковому ровері.

Усіми очікуваний і “запрацьований” обід (подібно як і кожен-інший сніданок чи вечерю) творили спільними зусиллями. Однак – цей був ознаменований рибною юшкою поліфункційного і політалановитого полковника. Але, чи може смакувати страва без душі? Найкраще це знає знову ж таки Ніна Жук, яка на ці три дні віддала Леополійцям не лише цілу свою разом із Юрком садибу, але й час, працю й душу. А без душі – жоден харч не смакує!

Пообідня злива-гроза мало того, що нікому не зіпсувала настрою, але навіть внесла свій неповторний шарм: під неї й бесіди стали ще задушевнішими (а здавалося – куди вже далі!) і звертання ще більш доброзичливими. Навіть чергова, хоч і цілком передбачувана, перемога саме полковника над учасниками не полковницької сотні, а «Тисячі» була сприйнята дуже схвально й з покорою. Підозрюю, що це умиротворення було навіяне не тільки переповненням вражень від чистоти природи, лісу, наповненої сріблом води в Пісочному та переповненими шлунками, але й незримою присутністю Духа Св. Антонія, який вчив людей нерозумних цінувати радості життя й Благодать Господню.

Як відомо, Святий Антоній Падуанський зневірившись у повчанні людей пішов читати проповідь рибам, а ті у відповідь на його звертання продемонстрували зразкову організованість, увагу й масовість, чим присоромили людей.

На відміну від Святого Антонія, який контакт з рибам звів лише до читання проповіді, Леополійці у спілкуванні з рибами функції розподілили:

  1. Переважна більшість компанії до них – до РИБ !– (наслідуючи Святого Антонія Падуанського) промовляла – як до живих, так і сонних чи варених.
  2. Дехто – піклувався для них про хліб насущний, господарно згодовуючи риб кормом чи наживкою.
  3. Двоє ліриків-відлюдьків системно повчали їх, музикуючи під гітару і промовляючи до них словами Ротарійської балади.
  4. Але були й ті, хто подібно до Ісуса Христа нагодував усю братію рибою та Паньонкською юшкою.

Славмо ж і ми (подібно безмовним рибам) Всевишнього, що дав нам ще одну нагоду переконатися наскільки величну й красиву землю ВІН нам подарував, яких чудових друзів ми маємо і яка це радість жити у спілкуванні з ними на цій ПРЕКРАСНІЙ ЗЕМЛІ!

Прочитано 11 разів
Богдан Котюк

Bohdan Kotyuk

Musical composition

Детальніше в цій категорії: « Quo vadis? Фінал »

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається