Quo vadis?

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

28 квітня 1998 року (тобто – 14 років тому) народився Ротарі-Клуб «Львів-Леополіс». Ще раз наголошую, що народження організації саме в цей день було скріплене документально і підтверджене вступним внеском 26-ти Леополійців у скарбницю Rotary International в Цюріху.

У своєму поступі 7-мирічними кроками Наш Клуб мав дві фази розвитку. Про першу я вже частково писав з нагоди підготовки до святкування 100-ліття РОТАРІ (див.: Б.К. «SPAM», с.10 ). Це були роки становлення РК Леополіс, усвідомлення нами суспільної відповідальності на ниві служіння громаді.

Фаза другого семиліття – позначена вагомими успіхами Клубу, які заслужено вже зараз визнані цілою світовою Ротарійською спільнотою. Кількість і якість, а також, питома вага в Дистрикті 2230 здійснених і надалі проваджених РК «Львів-Леополіс» програм є вражаюча. Такою, принаймні, на Клубну звітність була реакція Президента Rotary International Кальяна Банерджі, який 30 березня 2012 р. відвідав НАШЕ засідання в приміщенні Марійського Товариства «Милосердя». Схожим було й здивування наших Віденських гостей із Ротарі-Клубу Кльостер-Нойбурґ. Адже два дні нашого ротарійського спілкування (13 і 14 квітня 2012) дали цілком очікуваний результат: похвалам Віденців, їх захопленню всім побаченим і пережитим за час перебування у Львові та через спілкування з Леополійцями – не було меж.

У цьому є незаперечна заслуга всього Клубу, який був найбільш представницько присутній і на зустрічах із Президентом РІ Кальяном Банерджі, і на наших спільних Rotary Meetings із Віденцями. Ми ще раз переконалися, що маємо не лише чудового і відповідального Президента-організатора, але й незмінно ініціативних і вдумливих одноклубників, серед яких найбільшу організаційну ношу на себе (як це відбувається вже не вперше!) взяв Андрій Ґаук.

Дві надзвичайно відповідальні події останніх двох тижнів стали своєрідним підсумком другої семилітньої фази у житті Нашого Клубу. Тепер, напередодні старту ТРЕТЬОЇ СЕМИРІЧКИ логічно напрошуються запитання: «Що далі? Куди йти? Як діяти?» Ці запитання не раз поставали перед людьми ще із часів Воскресіння Господнього. Задаємо і ми собі це запитання:

«Quo vadis, Club Leopolis

 

У час правління Нерона протистояння громадських християнських общин і адміністративного апарату Римської імперії досягло свого апогею. Згідно заповіту Христа, центр Християнства було перенесено з Юдейської провінції до всемогутньої столиці імперії – Риму. Саме там Симон-Петро мав збудувати нову Церкву – закласти КАМІНЬ (Petros) нової віри во ім’я спасіння, любові до ближнього та рівноправ’я усіх без винятку людей. [Чи не здається вам, що Ротарі керується досить схожити постулатами?] Але Петро в певний момент проявив легкодухість, бо зрозумівши, що його очікує неминуча погибель від рук Нерона, подався геть із Риму. Був рік 68 від Р.Хр. Симон-Петро йшов на південь найдавнішою мощеною камінням дорогою. Це була знаменита Via Appia Antica. Йшов подалі від смерті – коли йому явився Господь, котрий прямував назустріч.

«Quo vadis, Domini – здивовано запитав Св.Петро. І почув у відповідь: «Якщо ти покидаєш народ Мій, то Я йду до Риму на нове розп’яття». Петро повернувся. І страту через розп’яття на хресті побажав прийняти вниз головою, бо вважав себе недостойним такої ж мученицької смерті, як Ісус Христос.

Головною працею свого життя Ісаак Ньютон вважав не фундаментальну працю «Математичні основи натуральної філософії», яка принесла йому світове визнання, а написані в 1690 році «Зауваження на книгу пророка Даниїла». Там Ньютон, слідом за Св. Петром, теж ставить питання «Куди йдеш, людство?» Пророк Данило був особливо шанований християнами через свої передбачення приходу на землю Месії. «Зауваження…» Ісаака Ньютона містять безліч розгадок тих таємниць, які були зашифровані у Книзі пророка Данила.

«Quo vadis?» – це ще й неперевершений роман (1896) Генрика Сєнькєвіча, який народився в Українському Підляшші (1846), а помер у Швайцарському Веве (1916). Але лауреатом Нобелівської премії «За видатні заслуги в області епосу» Сєнькєвіч став як російський громадянин і письменник. Ці нюанси я наводжу для прикладу, щоб добре усвідомити вплив політичної кон’юнктури, геополітики та етно-національної приналежності на хід культурно-історичних процесів. [Нація стає політичним суб’єктом лише тоді, коли починає усвідомлювати заслуги перед нею своїх кращих представників – будь то Король Данило І чи Король Ян ІІІ Собєський.]

«Quo vadis?» – це також одна із взагалі найкращих у кінематографії екранізація (2001) історичного роману (режисер Єжи Кавалерович). У цьому телеглядачі могли переконатися на Великдень 2012. Це запитання «Quo vadis?» стосовно України ставиться і в Дослідженнях Шайо Європейського Союзу (див.: Документи EUISS “Chaillot Paper” № 109 за лютий 2008 року).

Мені видається цілком доречним буде дати собі відповідь на запитання «Quo vadis?» й нашому Ротарі-Клубу «Львів-Леополіс». На чому нам – громадянам вже 20 років Незалежної Української держави – найбільше залежить?

Скажу про себе, бо про це думаю щодня.

Мені залежить:

  • Щоб (якщо це вже не судилося мені) бодай мої діти й онуки жили з високо піднятою головою на СВОЇЙ ЗЕМЛІ !
  • Щоб в час скрути чи недуги не змушені були шукати порятунку за тридев’ять земель.
  • Щоб мали достойну працю і були шановані своїм суспільством.
  • Щоб праця для них була природньою потребою, яка приносить радість і задоволення.
  • Щоб знали й шанували свою віру, культуру, історію і традиції, бо лише в такому дусі вихована людина може зайняти достойне місце у цивілізованому суспільстві.

Може саме такі пріоритети на ниві нашого ротарійського служіння громаді, суспільству й людству нам і поставити перед собою на найближчі 7 років ?

Прочитано 74 разів
Богдан Котюк

Bohdan Kotyuk

Musical composition

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається