Що таке політика?

Оцініть матеріал!
(2 голосів)


Тарас Возняк.

Виступ на урочистості львівських Ротарі-Клубів з дня 107 річниці Rotary-International


Ми всі знаємо, що Rotary-International як міжнародний рух не займається актуальною політикою. Ба, більше – на засіданнях клубів та їх акціях які-небудь політичні виступи, м’яко кажучи, не вітаються.

Коли я запропонував віце-президенту дистрикту Україна-Польща-Білорусь цю тему виступу, то він одразу, і цілком слушно запротестував.

Однак яку «політику» він, тай всі ми, зазвичай маємо на увазі? Звичайно ж, це ті маніпуляції з суспільною свідомістю, які ми називаємо «брудною політикою». Я б назвав це не так «політикою» як «політиканством».

Пристойна людина туди, неначе не мала б йти. І тим більше вона не може стати предметом наших дискусій, бо лише поділить наші середовища у відповідності з різними політичними преференціями, які ми маємо.

Мати різні погляди – нормально. Якщо б у суспільстві було єдиномисліє, то воно, на жаль, було б дуже вразливим. Диверсифікація думок рятує всяку спільноту, коли потрібно дати відповідь на якесь складне запитання, вирішити складну проблему. Якщо б не було різних підходів до вирішення питання, то його б не вирішили. Таким єдиномислієм страждають тоталітарні спільноти. Вони неначе й міцні – одна особа приймає рішення. Однак довго не існують. На відміну від спільнот, де підходів більше, і навіть, коли вони суперечать один одному. Звичайно, я не веду мову про крайню форму різномислія, коли маючи різні думки, люди не чують одні одних. Такі спільноти теж розриваються на шматки.

Як правило «політикою» у нас називається нав’язування своїх думок та волі іншим. Вони нав’язуються у різний спосіб. У тоталітарних режимах це грубий примус. У маніпулятивних спільнотах – це зневолення розуму, нав’язування ідеології, думок, переконань, або ж просто страху.

Дехто розпачає, що у нас одні «політики», які тільки й думають, що про наступні вибори, тоді як бракує «державних мужів», які думають про наступне покоління. Однак насправді під такими «політиками» слід розуміти «політиканів». А під «державними мужами» слід розуміти людей спільної справи, тобто «політиків».

Насправді ж «політика» це зовсім не «брудна справа» нав’язування комусь своєї волі. «Політика» це спільний пошук виходу. Життя ставить і перед людиною, і перед невеликими спільнотами, як родина, і перед політичними спільнотами, як от народ чи нація чимало викликів. І «політика» є спільним пошуком відповіді на ці виклики.

Політика не може обійтись без різноманітності думок, різномислія. Політика не може обійтись без суспільного діалогу. Політика не може обійтись без того, щоб ми слухали, і, що головне, чули один одного.

Саме поняття «політика» і «політичне» пов’язані з давньогрецьким розумінням, що таке місто. Відомо, що давні греки жили у містах, які були настільки самостійними у своєму самоуправлінні, що з повним правом називалися містами-державами. Перекласти старе грецьке слово πόλις сучасними мовами майже неможливо. Це і місто-град (фр. сite, англ. City), і держава (фр. etat, англ. State), і суспільство (фр. societe, англ. society), і нація (фр. nation, англ. Nation). Ще збереглася плутанина у деяких мовах, коли нім. Statt (місто) трансформувалося у англ. State (держава). Дається взнаки різна історія – у Британії не було вільних міст-держав, тоді як у середньовічній роздробленій Німеччині були. Спільно займаючись справами міста, держави, суспільства, нації, ми й займаємося справами політичними.

Сьогодні ми, як правило, розуміємо під політикою тільки справи державні – все те, що відноситься до держави – це здійснення державної влади у всіх його формах – від виборів до Верховної ради, до безпосереднього здійснення державних функцій, як от ведення оборонної політики, дипломатії і т.д.

  • Натомість до справжньої політики, як спільної справи, відносяться і питання функціонування інфраструктури міста, як от курсування маршрутних таксі – це рівень міста як граду.
  • До справжньої політики, як спільної справи, відносяться і питання взаємовідносин різних спільнот нашого суспільства – від релігійних та національних, до сексуальних – це рівень суспільний.
  • До справжньої політики, як спільної справи, відносяться і питання культурного розвитку чи деградації нашої національної спільноти чи національних спільнот – це рівень нації.

Складність перекладу слова πόλις на сучасні мови і те, що різні мови по-різному розуміють слово «політика» пов’язане перш за все з різною історією різних спільнот, які сьогодні називаються націями.

Так ми вже бачили, що німецьке та англосаксонське розуміння спільної справи є дуже різним.

Не даремно англосаксонський світ акцентує на особистій свободі людини, на її правах – англосакси пройшли довгий шлях до свободи. Набагато довший, ніж німці. Свобода як необхідна передумова «політики» криє у собі не лише безмежне поле можливостей для кожної окремої людини, але й монстра сваволі. Саме на вулицях американських міст ми можемо з ним зустрітись. Коли свобода вироджується у сваволю, ми отримуємо не лише благородних терористів, але й звичайних кримінальників та садистів. Для них не існує ніякої «спільної справи» ні з ким. У дещо менших дозах така гіпертрофована свобода породжує і соціальний егоїзм – є така інфантильна хвороба, якою хворіють наші скоробагатьки.

Натомість германський світ акцентує на іншій цінності – на спільності спільної справи. Діяти разом німецькі спільноти вміють чи не найкраще у світі. Можливо тільки японцям можуть поступитися. Відчуття спільності, спільноти дуже важливе. Однак і тут чимало підводного каміння. Саме домінування спільного над особистим призвело і до появи фашизму, і до появи комунізму. Спільний інтерес почав домінувати над свободою людини як свободою індивідуальною.

Хтось скаже, що це протиріччя, якого розв’язати неможливо. Зовсім ні. Суспільство, яке має тверезий розум, суспільство, яке розуміє, що насправді є політикою і що є метою політики, а нею є і спільне благо, і благо кожної конкретної людини, це суспільство поєднує і те, і інше. Якщо у ньому починають домінувати ті чи інші тенденції, то тоді воно або перетворюється у тоталітарне суспільство, або скочується у хаос анархії.

Разом з тим для того, щоб брати участь у «спільній справі», «політиці», не потрібно бути політиком у нашому сьогоднішньому розумінні цього слова. «Політикою», «спільною справою» займаються всі громадяни, члени громади. А як слово «громадянин» перекладається давньогрецькою мовою – πολίτης. Хоч разом з тим це слово означає й устрій, режим, який формують спільно ці громадяни.

Ще раз повернуся до того часто сьогодні вживаного визначення політики як брудної справи. Тим самим багато-хто пробує відгородитися від оточуючої їх спільноти. І дійсно – вийди на вулицю, і можеш наразитися на будь-що, конкуренти чигають, як би забрати у тебе бізнес, сусіди витрушують килимки на спільній сходовій клітці, держава у занепаді і тільки й робить, що видумує нові способи оподаткування… Може краще замкнутися у своїй родині, своїй фірмі – бо ж є давня максима «мій дім - моя фортеця». Неначе б то все й правильно. Однак не зовсім. Особливо, коли опинишся сам на сам з податковим інспектором, рекетиром чи рейдером. Тоді людина згадує, що є якась «спільна справа», яка повинна стати їй гарантією збереження її прав та свобод. Але до того вона брати участь у «спільній справі» - «політиці», не хотіла. Гадала – минеться. І більшості таки минається. Однак не всім.

Тому не завжди вдасться у мушлю приватного, privacy. До речі можемо знову пошукати поради у давніх греків. Людина, яка живе не беручи участі у громадських справах, а також не бере участі у загальному вічі полісу та у інших формах державного та суспільного управління старогрецькою називалася διώτης. Нічого образливого у цьому слові вони не бачили. Не обов’язково це мала бути не сповна розуму чи нерозумна людина. Це людина поза суспільством. Приватна особа. Однак чи можна, будучи ἰδιώτης, розраховувати на іншого, розраховувати на суспільство участі у якому ти не береш?

Ротарі-спільнота, маючи різні думки та орієнтації, виробила інструменти, які дають нам змогу почути один одного. Можливо саме тому вона й існує ці 107 років.

Інколи ці інструменти взаєморозуміння виглядають навіть дещо куртуазно. Як от – ми не тільки здійснюємо свої засідання, але й спілкуємося поза ними – на тих славних прийомах, традиція яких у наших клубах більш ніж міцна.

Кажуть, що наші клуби це клуби знайомств. Так і є. Але разом з тим це місця, де у живому спілкуванні можна почути один одного. А отже – займатися не «політиканством», а справжньою політикою, як справою спільною.

Львів, 23 лютого 2012 р.

Прочитано 40 разів
Тарас Возняк

Taras Voznyak

Local administration

Детальніше в цій категорії: « Ювілей

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається