На засіданнях Клубу ми говоримо про громадянське суспільство. Обурюємось його відсутністю. Вважаємо себе авангардом будівництва громадянського суспільства. Навіть міркуємо про щось більше, бо поведінка леополійців мала б слугувати прикладом для суспільної громади.

«Поводирі» людства ніколи не були «рабами суспільної думки». Йшли вперед не реагуючи на найпотужніші засоби суспільного впливу - похвалу й осуд. Може треба щось змінювати, принаймні, в Собі?

Якщо добрі справи для нас є повсякденною звичкою: і на роботі, і в сім’ї, і в громадському житті, то якої винагороди ми очікуємо? Подяки? Відзнаки? Рукоплескання? Невже приймаючи ротарійську віру ми не усвідомлювали, що йдемо служити суспільству. Понаднормово. Без вигоди. Безкорисно. Бо ми у цьому житті вже відбулись, щось осягнули. Ми над людською марнотою. Це совкове, відоме з минулого - «будеш себе добре поводити — отримаєш медаль Переможця соцзмагання», вже переросли. Позбудьмося ілюзії власної важливості і вивільнимо енергію для служіння суспільству понад власне «Я».

У нас інший світогляд. Інший інтелектуальний і моральний рівень. Ми відповідальні за свої вчинки. Ми серед рівних собі. Для нас важливо хто ми є насправді, а не як нас сприймають. У нас відсутнє почуття жалю до себе, бо його замінило співчуття до інших.

Правдива насолода полягає в отриманні бажаного. Ми бажаємо творити добро. І нашим Гаслом тепер є: "Я це зробив". Ми християни. Віруємо. Знаємо, гріхи починаються з марноти. Марнославство - стартова лінія усіх гріхів. Бальзаківський Гобсек казав -«Марнославство! Це завжди наше «Я».

Хочеться довести собі, що ти чогось вартий у цьому житті, здатний на щось більше? Хочеш вчинити добро? Роби, не галасуй. Позбутися марнославства - неабиякий подвиг! А визволяються від нього, творячи добрі справи, поборюють його добрими вчинками, схованими від людського ока.

Ротарійські правила не догма. Їх теж потрібно вдосконалювати. А в моральному аспекті – бути вищими за них.