Екскурсія для вихованців Львівського центру піклування про дітей

Мандри – це пізнання, враження, емоції. Є чимало факторів, які впливають на загальну картину подорожі: погода, насиченість екскурсійної програми та людський фактор. Отже, чимало залежить від складу групи, супроводжуючих та організаторів.

Екскурсія для вихованців Львівського центру піклування про дітей, яку організували Ротарійці клубу «Львів - Леополіс» та підтримали фахівці Яворівського національного природного парку, була приречена на успіх.  А як інакше?! Листопадовий день подарував чудову погоду – а це вже половина справи.  Діти вчасно зібралися – значить з організацією в колективі все гаразд. Кілька моментів і… гайда у такий близький світ розточанської природи.

Автобус, за кермом якого вже знаний дітям водій пан Тарас, швидко виривається із полону львівських вулиць та прямує до славного Святомиколаївського Крехівського монастиря. В розмовах та обговореннях швидко минає дорога і от, перед нами давня святиня, яка своїм виглядом безслівно натякає на складні перипетії минулого: оборонні мури, оглядові вежі, кам’яний міст та глибокий рів, який оперізує архітектурний комплекс монастиря. За вхідною брамою відкривається інший світ – світ молитви, покори, чистоти та праці. Центром цього простору є Церква Преображення Господнього середини XVIII ст., до якої  примикають корпуси монаших келій (др. пол. XVIII ст., XIX – XX століть). Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована 2004 року, додає певної своєрідності та затишку. Діти із щирою цікавістю слухали історію заснування монашої обителі, про складні часи минувшини та сучасний стиль життя монахів-новаків, які тут починають свою чернечу дорогу.

Ввійшовши до храму Преображення Господнього, всі затамували подих, здається чутно шепіт молитви, а світло з важкістю пробивається через віконні мозаїки із зображеннями святих, створюючи марево туману. Увага концентрується на вівтарній частині храму та зупиняється на іконостасі – справжньому витворі мистецтва Ігоря Косика, який зумів із дерева створити мереживо Біблійних епізодів.

По обидві сторони від іконостасу – дві Чудотворні ікони: Крехівська Божа Матір та Святий Миколай Мирликійський. Чимало чудес сталося перед цими образами. Розповіді про ці ікони та історії зцілень дуже зацікавили дітей. Після екскурсії всі стихли у молитві. Кожен з присутніх мав що попросити у Вищих Сил. Та найперше – це затишок та любов у родині.

З духовно піднесеним настроєм ми попрямували стежкою «Крехівські святині». Звивиста дорога вела лісовим масивом, нагадуючи подорож Карпатами. Незабаром ми прийшли до дивовижного місця, де серед розточанських пагорбів та глибоких ярів чутно шум джерела з освяченою водою. Такої подорожі стало замало для юних дослідників. Ми вирішили піти далі, до Каменя Тимоша, де Йоіл і Сильвестр започаткували печерний монастир. Нелегко далися круті схили. Трохи стомлені, як і годиться справжнім туристам, ми добралися до скали. Жваві оглядини печерних келій та каплиці - момент гідний стати незабутнім за допомогою фотоапарату.

Зворотній шлях був значно швидшим та простішим, адже звідси стежка спускалася схилом і за короткий час вже всі зібралися біля автобусу. Назріло питання обіду, який за підтримки Ротарі-Товариства приготували працівники Яворівського національного природного парку у відпочинковому осередку «Оселя Розточчя». Короткий переїзд наблизив нас до неймовірно смачного обіду, приготованого на вогні. Без зайвих закликів всі швидко зібралися у кімнаті, де були накриті столи, а у каміні потріскували дрова. Не довго насолоджувалися затишною атмосферою адже на вулиці дітей чекала нова атракція - всі помчали кататися на кониках, близьких родичах диких тарпанів. Спершу розглянувши всі особливості цих тварин, діти довірливо всідалися у сідло і не поспішаючи вчилися управляти цим живим механізмом. Задоволені та енергійні ми увіковічнили нашу екскурсію, посадивши кілька ялинок, які від тепер будуть прикрашати подвір’я «Оселі Розточчя». А діти пообіцяли час до часу навідувати зелені красуні, назвавши їх своїми іменами.

Виконавши всі задумані справи, діти віддалися забавам, які з ними проводив аніматор Віталій. Подвір’я ожило дитячими радощами. Ця щирість і є найкращою винагородою, заради якої вартує відкласти всі невідкладні справи та стати частинкою цієї дитячої родини.

Стомлене сонечко поспішає за горизонт. Короткий осінній день нагадує про наближення зими, але ніхто не журиться. Адже «Оселя Розточчя» гостинно приймає мандрівників у будь-яку пору року. Тож, до нових мандрів!

Галина Рось

Прочитано 12 разів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається