14 річниця Чартеру і Наша Хресна Дорога

Ми йдемо тими дорогами, які самі собі обираємо, або ж тими, що нам уготовані долею навіть, попри всі наші потуги й намагання. Це вже як кому судилося… 14 років тому охрестившись Ротарійцями-Леополійцями ми спільно обрали дорогу громадського служіння. Цей шлях – далеко не легкий і цілком не простий. Дехто з нього за ці 14 років зійшов, інший – приєднався до іншого гурту “прочан”, котрі теж несуть свій ротарійський (хоч і не Леополійський) хрест. Чи це мука, чи покута? Чи на цьому шляху ми прагнемо якогось очищення? Швидше за все – це просто стиль життя: бажання добра ближньому і тверда віра, що поруч – справжній Друг-однодумець. Таким, принаймні, є Наш ЛЕОПОЛІС !

Два роки тому наше Чартерне свято співпало зі святкуванням 75 річниці ROTARY у Львові. Про 77 річницю цього року ми навіть і не згадали – правда? А дарма! Адже це теж символічно, бо 7 + 7 = 14 ! Так ось цю свою далеко не круглу річницю ми вирішили відсвяткувати в цілком не традиційний для РОТАРІ спосіб, бо зібралися в Хресний путь із 14-ма Стаціями до історичної місцевості під Львовом із дуже символічною назвою СТРАДЧ.

Якщо ви зайдете на сторінку «Страдч. Хресна дорога. Екзорцизм. Очищення» в google.com.ua то знайдете досить вичерпну інформацію історичного, релігійного і культурологічного змісту. Я жодною мірою не претендую на статус проповідника, але цілком переконаний, що ті Леополійці, котрі останньої ще по-справжньому літньої суботньої днини відклали всі свої справи і вирушили в цілком не обтяжливу мандрівку Страдецькою Хресною дорогою аж ніяк не ставили перед собою мету ОЧИЩЕННЯ. Зрештою і заклик Президента РК «Львів-Леополіс» до одноклубників не містив у собі ані жодної містики, ані релігійного фанатизму. У листі від 4 жовтня до Друзів-Леополійців Олег Гайовишин написав: “Буде цікаво… і смачно…” Справді – так і було: прокуреним від багаття, на якому смажився шашлик і варилася рибна юшка, мій одяг ще й зараз залишається… І лише не проінформував нас Президент, що окрім обіцяного частування буде ще й дуже повчально й напрочуд одухотворено!

Розповідати про всі 14 Стацій Хрестових з цілком переконливими в художньому плані монументальними скульптурними композиціями із бронзи – не буду. Цей критичний аналіз залишу на відкуп скульптору і мистецтвознавцю Влодкові Одрехівському. Але природа тут – справді Божественна! Сосновий ліс, ґроти, печери, озера і велична церква на вершині пагорба – усе це Шлях Страдецьких Пассіонів, який рішенням Папи Пія ХІ прирівняно за своєю святістю та намоленістю до Єрусалимської Дороги Христа на Голгофу У цьому нам допоміг своєю фото фіксацією зайвий раз пересвідчитися Паст-Президент Влодко Костур. Виправа була по-справжньому родинною. Адже окрім дружин Леополійців були й діти – найстарший і наймолодший! І це вже не вперше, бо і Дмитро Гіренко, який привіз своїм авто до Страдча батька і маму, і Миколка Ґаук – у подорож із Леополійцями вирушили вже не вперше.

Повчальною була інформація, яку подав Леопролійцям отець Михайло: про історію татаро-монгольського нашестя й безневинні жертви – в пам’ять про них місцевість було названо Страдч; про монаший чин на Страдецькій горі і про сучасний стан одного із найдавніших діючих храмів на території України – печерну церкву Матері Божої Непорушної Стіни.

Ще декілька років тому в час спілкування з отцем Михайлом – настоятелем церкви Успіня Пресвятої Богородиці, що на вершині Страдецького пагорба, Леся Котюк проявила ініціативу в очищенні цього священного місця від сміття. Спочатку це були прочани-ентузіасти, творча молодь і мистецька інтелігенція. Згодом – проект отримав грандіозний розвиток. Звичайно ж – “свій до свого по своє”! Тому цю ініціативу підхопив і очолив як окремо сформовану програму Наш Президент Олег Гайовишин зі своєю екологічною службою і компанією «AVE-ЛЬВІВ». Тут у Страдчі щодень буває до 5 тисяч люду, а у релігійні свята й храмовий празник – і всі 20 тисяч! Чи може це безболісно пережити природа? Виявляється – так! Але їй обов’язково потрібною є наша щоденна увага і прагнення, якщо вже не самим очиститися, то бодай не забруднити світ, який був не нами створений.

 

(фотографії Володимира Костура та Олега Гайовишина)

Прочитано 84 разів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається