Останнє Леополійське засідання в 2011 році

Королівська трапезна Палацу Корнякта.
28 грудня 2011 року.

Якщо можеш не писати – не пиши!..
А я, значить, хм… – не можу.        [Богдан Котюк]

ОСТАННЄ ЛЕОПОЛІЙСЬКЕ ЗАСІДАННЯ

Це було останнє в 2011 році Леополійське клубне засідання.

– Року ми не кажем “До побачення”, рокові ми кажемо… “Прощай!..”

Хто ще не забув давні роки – може собі ці слова навіть наспівати, переконуючи кожного, що пісня в оригіналі була саме з українським текстом. Нам дуже хочеться про все, що відбувалося з нами згадувати в найкращому і в найблагороднішому світлі.

Але цей РОТАРІ-рік для Клубу «Львів-Леополіс» не приніс жодних розчарувань: він (наш ротарі-рік) просто і не гучно вирішував свої і наші проблеми. І ми всі за це йому вдячні. Вдячні й обидвом нашим Президентам – Тарасові Барану і Володимиру Костуру, які доклали в 2011 році максимум зусиль, щоб попри всі світові кризи, цей рік для Леополійців у пам’яті залишив добру згадку.

Атмосфера трапезної була стримано святковою. Можливо, далася в знаки всенародна передноворічна заклопотаність і традиційний для цього періоду Zeit Not. Однак, присутність деяких (бо справді лише кількох) дружин додала нашій зустрічі певної елегантності. Пара традиційних тостів і … – стараннями Тараса Рудька – ми потрапляємо у “Вігілійне свято”, яке лише три дні тому мали наші дистриктальні сусіди.

Краківська шопка – це той вид народної творчості, який подібно до Яворівської забавки чи Опішнянської кераміки варто сприймати як є – без упередження і зайвої вимогливості: просто радіти, що люди здатні творити своє власне і неповторне мистецтво.

Але це було у виставкових залах музею, а в нашій Королівській трапезній був театр мініатюр “a la stem” (пишу по-французьки, щоб нагадати: у спортивній термінології це означає “поворот від опертя” – це коли в басейні ви відштовхуєтеся від стіни, щоб далі пливти у зворотному напрямі). Театр потішив (особливо останньою піснею-пантомімою про Марусю) і запевнив нас, що доки за культуру львівських міщан спільно з Гнатом Хоткевичем відповідає наш Ігор Мартиненко – ми цілком у змозі конкурувати з багатьма телеканалами.

Тему конкуренції культур продовжив у прозаїчному викладі наш незрівнянний Михайло Зарічний. Його ще зовсім свіжесенький текст «Львов – Lwów», хоча своєю назвою й не залишив місця для “українськості” наших міщан, але за глибинним і :)) (не побоюся цього слова!) навіть, філософським змістом примусив вдячних слухачів не лише сміятися, але й добре задуматись. По своїй суті – це був театр одного актора, якому ми всі дружно платили своїм захопленням, оплесками і бажанням його слухати ще і ще. І тоді він грав на гітарі й співав. Співав сам і заохочував нас до співу не менш патріотичних від «Марусі» пісень Володимира Івасюка. Чи кожен з нас до кінця усвідомив: скільки мав би коштувати квиток на концерт, де академік так професійно бавить людей своєю справді талановитою і різнобічною творчістю?

Ось на такій співочо-творчій ноті ми й сказали року 2011 – «Прошай!» Ми вже не побачимося з тобою, але будемо згадувати – може з легким смутком, як згадуємо про кожен із безповоротно минулих років. І будемо з надією очікувати нових – років, зустрічей, подій – всього того, що так збагатило наше життя завдяки спільному громадянському пориву міщан, який отримав горду назву

РОТАРІ-КЛУБ «ЛЬВІВ – ЛЕОПОЛІС.

Прочитано 481 разів

Галерея зображень

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається