Відзначення Дня Незалежності України, або повернення до історії

Саме так хочеться назвати подорож на Чернігівщину: колись столичний Батурин та до сьогодні гордий Чернігів. А по дорозі – Качанівка, національний історико-культурний заповідник. Він зачаровує всіх всім: парками, озерами, доріжками, левами, альтанками, стежками, ліхтарями, квітами, людьми!, палацом, флігелями, місяцем, сходом сонця, спокоєм… Колись романтична Качанівка зачарувала Тараса Шевченка і він «їй» подарував свою безсмертну «Катерину», надихала Іллю Рєпіна де він десять років замальовував етюди до знаменитих «Запорожців». А ще Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайли Щепкін, Глінка, Врубель. А ще, романтичний ранок на березі Майорського озера…

А далі був знаменитий Батурин. Столиця Гетьманської держави на початку нинішнього століття відродилася, немов постала з попелу після повного знищення ворогом тільки за те, що хотіла воєдино об’єднати Лівобережну та Правобережну України. Чи думав полковник Ніс, що вона буде знищена до тла, коли зраджував її? Чи думав російський цар, що вона колись зможе відродитися? Не вірили у відродження Батурина і автори статей у провідних французьких газетах, розповідаючи про «Батуринську трагедію". А Батурин через 300 років відродився завдяки людській пам’яті та праці. Не збереглося архітектурних креслень чи замальовок, було бажання. І тільки на основі археологічних знахідок відтворено Гетьманську столицю, де приймалися доленосні рішення для української держави часів Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного), Івана Самойловича та Івана Мазепи. Не так сталося як гадалося, але така історія. Сьогодні ми маємо змогу побачити копії батуринської фортеці, мазепинського чи українського бароко, а, головне, повернутися до героїчної історії нашої держави, яку так захоплююче розповідають батуринські працівники музею. Ми всі відчули, як ці люди гордяться історією своєї Батьківщини.

Вразив відновлений триповерховий Палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Чудова екскурсія виставковими залами без перебільшення занурила нас в історичне минуле Гетьманщини. Жаль тільки, що часу залишалося обмаль, щоб насолодитися захоплюючим зразком української палацово-паркової культури. В кінці дня нас чекала одна з небагатьох добре збережених пам’яток гетьманського часу – будинок генерального судді Василя Кочубея. Знову історія Гетьманщини, архітектури, судочинства. Та тут уже домінувала романтична історія кохання. Кохання поважного гетьмана Івана Степановича Мазепи і шістнадцятирічної Мотрі Кочубеївни. Через кохання вона залишала батьків і втікала верхи на коні до Мазепи аж до Чернігова.

Саме до Чернігова, після відпочинку в хорошому батуринському готельному комплексі «Вітрила Маклая», подалися уже автобусом і ми.

Та по дорозі ще були Крути! Залізнична станція, де 100 років тому 500 студентів, курсантів та гімназистів загородили собою шлях шеститисячній ворожій армії Муравйова. Поклавши вінок і запаливши лампадку, ми вклонилися та помолилися за загиблих юнаків цілої студентської чоти, які на кілька днів відтягнули російську окупацію Києва. Вони поклали життя за Україну.

Наступні враження від обласного центру перекрили всі сподівання. «Зачарова Десна», згадалися при переїзді через однойменну річку слова Олександра Довженка. При в’їзді в місто зразу зачаровує один із символів Чернігова барокова Катерининська церква. Та це тільки початок. Далі головна споруда Чернігівського князівства Спасо-Преображенський собор 1036! року; навіть невдалі спроби пізнішої добудови уже 1818 не змоги захмарити його княжої величі. Нехай храми княжої доби: Іллінська церква Собор Бориса, Гліба та П’ятницька церква ще чекають часу свого повернення в лоно церкви-засновниці, та знову віра і бажання людей, з якими ми спілкувалися, переконують у поступовому але невідворотному відродженні нашої держави. Ми милувалися чернігівським середмістям, мали змогу побачити добре збережений будинок полкової канцелярії або будинок Якова Лизогуба. Саме сюди до Івана Мазепи втікала Мотря. Пройшлися парковими алеями валів, зробили спільні фотографії перед пам’ятниками Тарасу Шевченкові та Івану Мазепі. Вклонилися могилам Опанаса Марковича та Михайла Коцюбинського. Проїхали автобусом через центр сучасного Чернігова. Зрештою, скуштували справжнього холодного (день спекотний видався) чернігівського пива.

Змучені, але щасливі повернулися пізно вночі до Львова.

Прочитано 146 разів
Детальніше в цій категорії: « END POLIO NOW 113 річниця Ротарі »

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається